Біографія: Василь Симоненко

(1935-1963)

Народився Василь Симоненко у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в селянській родині. Цей край пов'язаний із багатьма уславленими іменами та подіями. Наприклад, М. Коцюбинський побував колись поблизу Біївців біля криниці, поруч із якою вБіографія: Василь Симоненко

(1935-1963) 

Народився Василь Симоненко у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в селянській родині. Цей край пов'язаний із багатьма уславленими іменами та подіями. Наприклад, М. Коцюбинський побував колись поблизу Біївців біля криниці, поруч із якою відбувалися гомінкі ярмарки. Тут малий Василько вчився розуміти добро і зло, поважати людину праці. 

Виховувався без батька. Дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. Ще у школі Василь почав складати вірші, і школярі називали його гучним словом «поет». Після закінчення сільської середньої школи (із золотою медаллю) у 1952-1957 навчався на факультеті журналістики Київського інституту. Працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником вузівської літстудії. 

Симоненко почав писати, навчаючись в університеті. З 1957 він був співробітником газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власкором «Робітничої газети». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. 

Перша збірка поезій «Тиша і грім» з'явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно — мистецькому житті України. 

Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді. Учасниками цього мистецького утворення стали Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих вечорах... 

А ще займався пошуками місць масових поховань жертв сталінських репресій. То було покликання серця, внутрішня, потреба і вираз болю за народ, над яким було вчинено нелюдську, звірячу наругу. У той час за участю Василя Симоненка було складено і надіслано до Київської міської ради Меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам'яті. 

Точкою останнього відліку для Василя Симоненка була подія, що сталася влітку 1962 року на залізничному вокзалі в Черкасах. Між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня відмовилась продати Василеві пачку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого, Симоненко пред'явив редакційне посвідчення. А далі... Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає. 

Після смерті поета видано такі збірки: «Земне тяжіння» (1964) (висунута на здобуття премії ім. Т. Шевченка за 1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Колись першим слухачем казок був син поета Лесик. Давно вже виріс Олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки Симоненка. 

Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка в 1995 році.

гомінкі ярмарки. Тут малий Василько вчився розуміти добро і зло, поважати людину праці.

Виховувався без батька. Дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. Ще у школі Василь почав складати вірші, і школярі називали його гучним словом «поет». Після закінчення сільської середньої школи (із золотою медаллю) у 1952-1957 навчався на факультеті журналістики Київського інституту. Працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником вузівської літстудії.

Симоненко почав писати, навчаючись в університеті. З 1957 він був співробітником газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власкором «Робітничої газети». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур.

Перша збірка поезій «Тиша і грім» з'явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно — мистецькому житті України.

Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді. Учасниками цього мистецького утворення стали Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих вечорах...

А ще займався пошуками місць масових поховань жертв сталінських репресій. То було покликання серця, внутрішня, потреба і вираз болю за народ, над яким було вчинено нелюдську, звірячу наругу. У той час за участю Василя Симоненка було складено і надіслано до Київської міської ради Меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам'яті.

Точкою останнього відліку для Василя Симоненка була подія, що сталася влітку 1962 року на залізничному вокзалі в Черкасах. Між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня відмовилась продати Василеві пачку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого, Симоненко пред'явив редакційне посвідчення. А далі... Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає.

Після смерті поета видано такі збірки: «Земне тяжіння» (1964) (висунута на здобуття премії ім. Т. Шевченка за 1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Колись першим слухачем казок був син поета Лесик. Давно вже виріс Олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки Симоненка.

Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка в 1995 році.

Тема: ,, Василь Симоненко. ,,Цар Плаксій і Лоскотон”. Цікаві сторінки з життя письменника. Читання й переказ казки”.

Мета: ознайомити  учнів з життям митця, навчити аналізувати твір, давати характеристики персонажам.

Обладнання: виставка, присвячена В. Симоненку та його творчості( збірки творів, сімейне фото та портрет ), виставка дитячих малюнків-ілюстрацій до казки, запис на дошці збірок В.Симоненка, цитата з його поезії – на дошці, презентація.

                      

                       Хід уроку

1.Повідомлення теми та мети уроку.

Вчитель записує на дошці, а учні записують в зошит тему уроку.

2.Розповідь вчителя про письменника.

  а)Вчитель зачитує цитату з поезії В. Симоненка, яка розміщена на дошці.

       Здраствуй, сонце, і здраствуй, вітре!

       Здраствуй, свіжосте нив!

       Я воскрес, щоб із вами жити

       Під шаленством весняних злив.

   б)Біографія В. Симоненка.

О.Гончар у статті ,,Витязь молодої української поезії” писав: ,, Полтавець родом, він закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, в Шевченковім краю. 8 січня 1935року – 13 грудня 1963 року...Ці дати обрамлюють його життя”.(Учні записують дати).

 Доля судила Симоненкові всього28 років життя.

(Учитель демонструє портрет письменника).

Дитинство поета пройшло в с. Біївці Лубенського району на Полтавщині.

Виховували його мати та дід. Батько покинув сім’ю.

          У мене була лиш мати

           Та був іще сивий дід.

            Нікому не мовив - ,, тато”,

            І думав, що так і слід.

Дитинство В. Симоненка – воєнні та післявоєнні негаразди, але, не зважаючи на це, поет навчався у школі, яку закінчив з золотою медаллю.

 Вищу освіту здобув у Київському університеті ім. Т. Шевченка на факультеті журналістики.

 Автор таких поетичних збірок: ,,Тиша і грім”(1962), ,,Земне тяжіння”(1964), ,,Вино з троянд”(1965), ,,Берег чекань”(1965), ,,Поезії”(1966), ,,Лебеді материнства”(1981), більшість з яких вийшли друком після його смерті. Ще він є автором чудових казок: ,,Цар Плаксій та Лоскотон”, ,,Подорож в країну Навпаки”.(Учні записують назви збірок та казок в зошит з дошки).                      

       в) Історія створення казки ,,Цар Плаксій та Лоскотон”.     

 Першим слухачем його казок був син Лесик, для якого вони і складалися. Він пізніше згадував: ,,Я колись прохав батька:

-Тату, напиши мені казочку. Всім щось пишеш, а мені?

- Обов’язково напишу! – і лоскотав мене.

- А про що?

- Про себе. Тільки буду я там, як добрий дядько Лоскотон. Хочеш?

- Еге ж.

 Потім він не спав цілу ніч. А наступного дня під вечір вже декламував мені казку про дивного і доброго Лоскотона і його мерзенного Макаку – забіяку.

 Я просив його почитати казочку щовечора. І кожного разу він додавав до неї щось нове, ще смішніше і цікавіше.

 Так народилася та дивовижна казка. Тепер я читаю її моїй дочці Мирославці. І вона впевнена, що отой добрий Лоскотон – то її казковий дід Василь.

  3.Знайомство з твором.

(Казку учні прочитали вдома).

Знайомство з головними героями. Учні декламують напам’ять дві частини казки: ,,Цар Плаксій” та ,,Дядько Лоскотон”.

 4. Аналіз твору.

- Дайте відповіді на такі запитання:

1) З яких частин складається казка?;

2) Назвіть дійових осіб твору?(учні записують у зошит);

3) Які з них головні, а які другорядні?;

4) Які почуття викликає у вас царя Плаксія?;

5) Як мова Плаксія характеризує його вдачу?;

- Доведіть свою думку, використовуючи цитати з тексту.

6) Яку вдачу мав дядько Лоскотон?

Як до нього ставилися люди?(зачитати з тексту).

5. Робота в зошиті.

- Дайте коротку письмову характеристику персонажам:

1 варіант – царю Плаксію;

2 варіант – Лоскотону.

Діти зачитують характеристики .

-         Назвіть позитивні риси характерів кожного з героїв.

-         Поясніть, чому автор вдається до такої назви країни?

-         Як ви назвете оновлену країну наприкінці тексту?

6. Підсумок уроку.

- Яке враження справила на вас біографія В. Симоненка?

- Які висновки ви зробили після прочитання казки?

- Які почуття викликали у вас слова поета, взяті епіграфом до уроку?

7. Оголошення оцінок та домашнього завдання.

Вчитель оголошує та коментує оцінки.

Домашнє завдання – на вашу думку, які життєві цінності основних героїв твору( письмово )?

Вчитель пояснює домашнє завдання.  

-